До теперішнього часу необхідність виховувати дитину вже з перших місяців його життя підтверджена численними науковими даними. Істотне значення у вихованні мають такі фактори, як поступове збільшення відрізків часу неспання, що відображають працездатність мозку дитини, ранній розвиток у нього аналізаторів (слух, зір та ін.), а також розвиток мови. І якщо не займатися вихованням малюка з перших місяців його життя, можна багато чого втратити. Не можна втрачати жодного дня для здійснення процесу виховання. Л. М. Толстой підкреслював: «Від п’ятирічної дитини до мене тільки крок. А від новонародженого до п’ятирічного – страшна відстань».

Психологи вважають, що розумовий розвиток людини наполовину відбувається у перші 3-4 років життя. Якщо виховання в цей період відсутнє, то неминуча або затримка розвитку мозку, або формування небажаних звичок, що створюють картину негативної поведінки дитини.

Дати якісь готові рецепти виховання дитини не можна, так як багато тут залежить від індивідуальних особливостей дітей, навколишнього оточення, минулого досвіду дитини, звичок, що склалися у неї раніше, стану її здоров’я. Однак є ряд загальних педагогічних правил, яких батькам необхідно дотримуватися. Розглянемо деякі з них.

З дитиною треба поводитися лагідно і спокійно. Дітям легко передається настрій батьків. Гучний, сердитий окрик дитини батьком або матір’ю швидко збуджують її – з’являються сльози, малюк починає вередувати. Різкі рухи, «смикання» дитини при одяганні, умиванні або укладанні спати призводять до того, що вона відмовляється виконувати прохання дорослих, стає дратівливою. Ось чому батькам у будь-якій ситуації необхідно зберігати лагідне і спокійне ставлення до дитини, уникати «емоційних зривів», дратівливого тону тощо.

Єдність виховання.

У вас вже накопичено певний досвід виховання дитини. Знаєте, як її погодувати, як вкласти спати, як заспокоїти, розважити.

Дитина легше пристосовується до навколишнього оточення, якщо батьки не змінюють методику її виховання.

Будь-яка зміна знайомих виховних прийомів або застосування нових, поки що мало зрозумілих для дитини правил, порушує її звички і викликає неврівноваженість поведінки. Наприклад, дитина звикла лягати спати в колясці на вулиці. Спробуєте укласти її в цей же час вдома, в ліжку – ви відчуєте певні труднощі. Або дитина звикла їсти, сидячи за своїм столиком, а тепер ви захотіли нагодувати її, посадивши до себе на коліна, – швидше за все малюк відмовиться від їжі.

Змінювати методику виховання можна лише відповідно до віку дитини, коли постають нові задачі: самостійно їсти, переодягатися тощо. У такому випадку зміни виховних прийомів не викличуть небажаних зрушень у поведінці, оскільки вони створюються на основі придбаних умінь дитини.

Поняття «єдність виховання», окрім єдності методики педагогічних прийомів, включає також єдність підходу до дитини з боку всіх дорослих осіб, які беруть участь у її вихованні. У мами і тата, бабусі і дідуся тощо повинна бути повна узгодженість у підході до дитини при появі нових задач у житті малюка. Тільки така єдність дорослих членів сім’ї в поглядах на виховання дитини може забезпечити утворення у неї стійких позитивних навичок, врівноваженості поведінки.

Якщо мама забороняє «чіпати годинник», а тато дозволяє «бери, грай, сину!», то в цьому випадку у малюка ніколи не сформується чіткість сприйняття такого важливого поняття, як «можна» – «не можна». За такої системи неправильного виховання дитина швидко зрозуміє: можна поводити себе в однаковій ситуації по-різному – важливо тільки, хто при цьому присутній, батько або мати? Нехтування вихованням формує такі риси в характері дитини, як упертість, негативізм, дратівливість. Батьки повинні добре знати, що може спричинити ця жартівлива заміна «не можна» на «можна».

Отже, єдина тактика у вихованні, повна узгодженість у діях усіх членів сім’ї – важлива педагогічна вимога. Пам’ятайте, що ваша дитина в цьому віці більш чуйна, кмітлива і розумна, ніж думають іноді деякі батьки.

Ваша вимога – закон.

Є ще одне «чарівне» слово, дуже необхідне в процесі виховання – «треба».

Правильна, адекватна реакція дитини на слово «треба» виробляється лише в тому випадку, коли батьки вже в цьому віці привчають малюка обов’язково виконувати свої прохання чи вимоги.

Дуже важливо при цьому, щоб ваша вимога була обґрунтована і збігалася з бажанням дитини або з її потребою. Наприклад, ви говорите: «треба спати» – при укладанні малюка в належний для нього час, або «підемо гуляти», коли дійсно настав час прогулянки.

Окрім цієї умови, для вироблення необхідної реакції дитини на слово «треба» вимоги дорослих повинні бути можливими для дітлаха. Непосильними для дітей раннього віку (1-3 роки) є такі вимоги батьків, як сидіти спокійно або довго чекати чого-небудь. Перебувати в нерухомому стані дитина в цьому віці ще не може. Уміння «почекати», «посидіти» та ін. треба тренувати поступово. Воно сформується в більш старшому віці, після трьох років.

Далі, кожного разу необхідно спостерігати, чи виконала дитина ваше прохання. І якщо на будь-яку вашу пропозицію щось зробити дитина буде відповідати обов’язковим її виконанням, у неї сформується звичка правильно поводитися відповідно до того чи іншого прохання дорослих. Але ж це не що інше, як слухняність. Як приємно чути таку характеристику: «яка слухняна дитина!». З такою дитиною легко і батькам, і вихователям.

Розвиток самостійності.

Якщо малюк тягнеться до предмета, який привернув його увагу, зацікавив (наприклад, іграшка), і, нарешті, дістає цей предмет сам, без допомоги дорослих – він радіє, відчуває задоволення від своїх самостійних дій. Такі дії дитини треба заохочувати («Молодець, що дістав сам»), це в ще більшому ступені зміцнить її потяг до самостійності.

Буває і так, що малюк в аналогічній ситуації сигналить: «не можу», «ніяк» і просить допомогти дорослих: «дай-дай-дай». І все ж не поспішайте йому допомагати, а постарайтеся словами спонукати його до самостійних дій. «Ти вже великий, дістань сам, спробуй». Постарайтеся досягнути того, щоб дитина сама зробила те, що у неї не виходило. На початковому етапі можна непомітно допомогти їй довести справу до позитивного результату, щоб закріпити впевненість у своїх можливостях.

Таким шляхом ви формуєте в дитини потребу самостійно діяти, уміти долати труднощі.

Чи можете ви бути зразком для наслідування?

Зазвичай в 2-3-річному віці діти схильні наслідувати дії дорослих: діти в грі зображують дії матері, батька, бабусі, лікаря тощо. Вони «годують» і «лікують» ляльок, «готують» обід, «читають» книги. Приємно бачити, якщо наслідувальні дії дитини складаються з виконання позитивних правил. А якщо немає? Кого в цьому звинувачувати? Зрозуміло, що дорослих. Саме у їх поведінці вона це побачила, а потім і відтворила негативне. Здатність дитини до наслідування дуже корисна для правильного виховання, так як на її основі відбувається навчання необхідним звичкам і навичкам.

Наслідуючи дії дорослих, дитина вчиться багато чому: акуратно складати свій одяг, прибирати взуття, збирати іграшки. Дивлячись на аналогічні дії старших, діти також навчаються багатьом гігієнічним навичкам, манерам культурної поведінки. Батьки завжди повинні пам’ятати, що за їхньою поведінкою невідступно стежать уважні дитячі очі, і поводити себе відповідно до цього. Необхідно також звертати увагу дитини на всі позитивні вчинки, які відбуваються на її очах. Виховання бажано супроводжувати словесними поясненнями і наполегливо розвивати позитивні форми відповідних вчинків дитини.